Резолюція Науково-практичної конференції з міжнародною участю «Громадське здоров’я: проблеми та перспективи розвитку» від 29 листопада 2018 р.

Ми, учасники науково-практичної конференції з міжнародною участю «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ» розглянули актуальні питання у сфері громадського здоров`я, які стосуються фундаментальних та прикладних досліджень у сфері громадського здоров’я; профілактики захворювань та промоції здоров’я; збереженні фізичного та психічного здоров’я; впровадження соціально-гігієнічного моніторингу та оцінки медико-екологічних ризиків для життя і здоров’я населення; менеджменту в охороні громадського здоров’я; біобезпеки; нормативно-правового та матеріального забезпечення системи охорони/захисту громадського здоров’я; кадрової політики у сфері громадського здоров’я; а також проблемних питань на шляху розбудови вітчизняної системи охорони/захисту громадського здоров’я,

ВІДЗНАЧАЄМО:

ВООЗ розглядає «Громадське здоров`я-(Public health) як науку та практику попередження захворювань, збільшення тривалості життя і зміцнення здоров’я шляхом організованих зусиль усього суспільства.

В сучасному світі здоров’я населення визнано однією з найбільших цінностей, необхідним компонентом соціально-економічного розвитку й процвітання будь-якої держави та запорукою її національної безпеки. Cвітова спільнота закликає спрямувати зусилля на вирішення проблем у сфері охорони/захисту громадського здоров’я.

Підтвердженням цього є Європейський стратегічний план «Здоров’я-2020: основи європейської політики в підтримку дій держави і суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя».

Відтак і в Україні однією зі складових реформи національної системи охорони здоров’я повинна стати розбудова вітчизняної системи охорони/захисту громадського здоров’я, стратегічним завданням якої є збереження здоров’я населення шляхом впровадження на державному рівні принципу «Охорона здоров’я в усіх політиках держави» як загальнонаціонального принципу визнання пріоритетності безпеки в питаннях життя і здоров’я людини, безпечного середовища її життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності з метою профілактики захворювань, зміцнення здоров’я та збільшення тривалості життя на засадах сталого розвитку.

Головною місією системи охорони здоров’я є профілактика захворювань — як на індивідуальному, так і на популяційному рівні. Однак нині, основну увагу в нашому суспільстві зосереджено саме на медичному обслуговуванні, а профілактика лише декларується, попри визнання того, що здоров’я людини майже на 70% залежить від чинників, на більшість із яких медицина впливати не в змозі.

Незважаючи на те, що Концепція та Стратегія реформи нової національної системи охорони здоров`я були розроблені та обговорені ще в 2014 році, до цього часу вони не прийняті.

Стратегічною методологічною помилкою під час розробки таких документів є те, що їх готують не фахівці з профілактики, а здебільшого лікарі клінічних спеціальностей. Тому все, що пропонуюється для реформування галузі, в основному стосується поліпшення медичного обслуговування (медичної допомоги, медичних послуг, медикаментозного забезпечення тощо).

Саме ці поняття закладаються в основу проектів нової національної системи охорони здоров’я, при тому, що вони є лише її окремими складовими. Профілактика в таких документах декларується, але не має цілісного, логічного завершення.

Новостворені державні установи у сфері громадського здоров’я свою увагу зосереджують на питаннях боротьби з іфекційними хворобами, наприклад, ВІЛ/СНІД, в певній мірі туберкульозом, вірусними гепатитами та ін., тобто на програмах, фінансованих міжнародними інституціями. При цьому, ВООЗ акцентує увагу держав-членів на всезростаючий тягар неіфекційних захворювань (НІЗ), смертність від яких збільшується. Україна в цьому контексті має найгірші показники, наприклад, смертність від серцево-судинних та онкологічних захворювань складає майже 80% від інших нозологічних груп.

Окрім профілактики 5 найпоширеніших НІЗ належну увагу слід зосередити і на нових загрозах, наприклад, вроджених вадах розвитку. Дане питання для України є актуальним, беручи до уваги не тільки загальновідомі фактори ризику, а й наслідки аварії на ЧАЕС.

КОНСТАТУЄМО:

Здоров’я – як стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя є базовою складовою людського капіталу та національної безпеки держави.

Виклики, які стоять перед вітчизняною системою охорони/захисту громадського здоров’я (далі-СЗГЗ) потребують якнайшвидшого вирішення законодавчих, нормативно-правових та організаційно-методичних питань в т.ч. із запровадження загальнонаціонального принципу «охорона здоров’я в усіх політиках держави».

Належна комплексна медична реформа в Україні не проводиться, а наявні певні елементи змін у медичній галузі, стосуються переважно фінансово-економічної складової (з метою розвантаження державного бюджету). Часто прийняті нормативно-правові акти (закони, урядові рішення та розпорядження) порушують норми Конституції України.

Перманентне реформування медичної галузі, особливо в останні роки, призвело до руйнації т.зв. «системи Семашка», яка за визнанням ВООЗ мала найефективнішу складову профілактичної медицини.

Розпорошення функцій та ліквідація Держсанепідслужби не призвело до покращення екологічної та епідемічної ситуації в Україні, натомість державно-бюрократичний апарат нових структур зріс у рази.

У зв’язку з вищевказаним ми отримали:

фактично зруйновану систему профілактичної медицини, що не дає змоги адекватно реагувати на шкідливий вплив факторів середовища життєдіяльності людини та призводить до погіршення стану здоров’я на індивідуальному та популяційному рівні;
збільшення частоти виникнення групових інфекційних захворювань серед населення, з водним та харчовим шляхом передачі, що свідчить про погіршення санітарно-епідемічної ситуації на всіх рівнях управління;
реальні загрози щодо втрати інфраструктурного та кадрового ресурсу для майбутньої СЗГЗ.

Окрім цього, ситуація ускладнюється відсутністю усвідомленого ставлення громадян до необхідності ведення здорового способу життя (нераціональне харчування, споживання неякісної питної води, масове нехтування заняттями фізичною культурою і спортом, пияцтво, тютюнопаління та інші шкідливі звички для багатьох українців є нормою життя).

Отже ситуація, що склалася у сфері громадського здоров’я, і в цілому по системі охорони здоров’я на державному рівні набуває надзвичайного характеру і несе загрози національній безпеці.

Закон України «Про систему громадського здоров’я», проект якого було запропоновано МОЗ на обговорення, мав би відіграти визначальну роль у подальшому становленні та розвитку СЗГЗ. Однак за своєю суттю він є поверхневим, малозмістовним, спробою вмонтувати у тіло даного законопроекту нову редакцію ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і тому не зможе забезпечити належний правовий супровід процесу з організації СЗГЗ.

ПРАГНЕМО:

Кардинально змінити підходи до збереження здоров’я нації, через запровадження інноваційних підходів в т.ч.: «теорію управління здоров’ям» з діагностикою кількісних та якісних показників здоров’я, розробку та проведення комплексних профілактично-оздоровчих заходів для утримання людини в «безпечній зоні здоров’я»; науково-дослідних проектів по розробці та впровадженню методології з оцінки медико-екологічних ризиків через «паспортизацію» населених пунктів; інформаційних технологій конструювання інтегральних оцінок в екологічних і гігієнічних дослід
женнях; профілактиці та ранньому виявлені неіфекційних хвороб через запровадження стандартизованих уніфікованих скринінгових методів щодо виявлення контингентів ризику серед різних вікових груп населення з подальшим застосуванням програм активної профілактики; пріоритету персонально-превентивної раціональної медицини та ін.

Розбудувати з використанням передових світових практик нову найкращу національну СЗГЗ стержнем якої будуть загальнонаціональний принцип «Охорона здоров’я в усіх політиках держави»; визнання здоров’я людини як основу національної безпеки та людського капіталу держави; дотримання конституційних вимог, згідно яких людина, її життя і здоров’я, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Загальні принципи запропонованої СЗГЗ:

Міжгалузева та міжсекторальна взаємодія та партнерство між владою та громадянським суспільством за принципом “Охорона здоров’я в усіх політиках держави”.

Охоплення та реалізація 10 оперативних функцій громадського здоров’я, рекомендованих Європейським регіональним бюро ВООЗ.

Впровадження соціально-гігієнічного моніторингу та оцінки ризиків для життя і здоров’я людини.

Чітке розмежування та максимальне усунення дублюючих функцій на національному, регіональному та місцевому рівнях у сфері громадського здоров’я.

Оптимальне використання матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу зруйнованої Держсанепідслужби.

Впровадити кращий досвід та практики щодо формування та реалізації програм у сфері громадського здоров`я «знизу-вверх» на місцевому (територіальні громади) і регіональному рівнях.

ПРОПОНУЄМО:

Провести перепис населення. Без цього не можна буде здійснити жодної свідомої та логічно завершеної реформи національної системи охорони здоров’я.

Внести зміни до Класифікатора професій (ДК 003-2010), аби в ньому були представлені і лікар-профілактик, і фахівці з громадського здоров’я для немедичної сфери (за різними спеціалізаціями). Їх діяльність буде спрямована на збереження та зміцнення здоров’я українського народу, покращення стану довкілля, усунення біологічних загроз, формування здорового способу життя на засадах саногенного мислення. Це уможливить забезпечення сталого національного розвитку, розбудову ефективної національної системи охорони здоров’я, яка відповідатиме найвищими міжнародним стандартам і збереже найкращий вітчизняний досвід.
Підготувати новий проект закону «Про систему охорони/захисту громадського здоров’я» чи/або «Про державний нагляд у сфері громадського здоров`я» й акумулювати в ньому базові принципи спеціальних Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про протидію захворюванням на тубкркульоз», «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (з їх подальшою відміною). Законодавчо зафіксувати дефініцію загальнонаціонального принципу «Охорона здоров’я в усіх політиках держави», врегулювати механізм його запровадження на державному, регіональному та місцевому рівнях.
У згаданому Законі потрібно прописати створення моніторингової системи й інформаційного фонду щодо детермінант здоров’я, методологічних підходів з аналізу ризиків у сфері громадського здоров’я та підготовки щорічної Національної доповіді. Даний Закон має ініціювати подальше нормативно-правове забезпечення процедури з відшкодування завданих збитків здоров’ю та життю людини на індивідуальному й популяційному рівнях, а також сприяти оптимізації кадрової політики і внесенню необхідних змін до чинних нормативно-правових актів з цього питання, зокрема й до ДКП 003-2010. Також необхідно законодавчо закріпити запобіжники від остаточної руйнації та подальшої «прихватизації» матеріально-технічної бази ліквідованих на місцях СЕС тощо.

Закон має утвердити комплексне реформування складових системи охорони здоров’я та забезпечення надання послуг на рівні розвинених європейських держав, а також бути наближеним до законодавчих, нормативних й адміністративних актів держав — членів ЄС, які визначені програмою «Європейська стратегія здоров’я-2020» та іншими стратегічними документами, що формують політику у сфері охорони здоров’я.

Ефективність реалізації наміченого пов’язана з проведенням адміністративно-територіальної реформи та визначенням ролі і місця сфери громадського здоров’я на всіх рівнях управління (місцевому, регіональному й національному). Водночас необхідно адаптувати чинну національну нормативно-правову базу до вирішення нових завдань у сфері громадського здоров’я, систематизувати її та скоригувати відповідно до вимог ВООЗ і ЄС тощо.

В результаті обговорення доповідей на пленарному та 5 секційних засідань, а також дискусій на 2 круглих столах було визначено, що для забезпечення ефективного розвитку вітчизняної СЗГЗ, у відповідності до Глобальних цілей сталого розвитку на період до 2030 року, які прямо чи опосередковано стосуються сфери громадського здоров`я на різних рівнях управління, гармонізації українського та європейського законодавств необхідно:

Верховній Раді України (комітет з ОЗ):
1) Відізвати законопроект №8364, як такий, що не містить системного розуміння шляхів розбудови сфери громадського здоров’я в Україні та узаконює певні правові колізії щодо ліквідації Держсанепідслужби.
2) Створити робочу групу із залученням фахівців практичної ланки профілактичної медицини з розробки законопроекту щодо системи охорони (захисту) громадського здоров’я.
3) Провести парламентські слухання щодо шляхів вирішення проблемних питань реформування Національної системи охорони здоров’я.

Кабінету Міністрів України:
1) Розробити та затвердити Стратегію розвитку національної системи охорони (захисту) громадського здоров’я.
2)Розробити та затвердити «Положення про державний нагляд у сфері громадського здоров’я».
3) Розробити та затвердити Національну програму дій «Здоров’я нації 2030», яка базуватимесь на загальнонаціональному принципі «Охорона здоров`я в усіх політиках держави», в контексті підготовки Стратегії сталого розвитку України на період до 2030 року.
4) Внести зміни до Державного класифікатора професій ДК 003-2010 аби в ньому були представлені нові професії: лікар-громадського здоров’я (лікар-профілактик), фахівці з громадського здоров’я для немедичної сфери (за різними спеціалізаціями).
5) Ініціювати створення в складі МОЗ України–«Компетентного органу», який здійснватиме державний нагляд у сфері громадського здоров’я.
6) Підготувати організаційні заходи для проведення перепису населення України
7)Зберегти від розвалу та приватизації існуючу державну інфраструктуру ліквідованих обласних, районних та міських СЕС, удосконаливши їх структуру і функції у відповідності до нового законопроекту щодо системи охорони (захисту) громадського здоров’я.

Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти та науки (пп.5-7)
1) Не допустити знищення Лабораторних центрів МОЗ , як майбутньої бази для розбудовиСЗГЗ.
2) Внести зміни до наказу МОЗ від 31.10.18. №1977 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я»» (додаються).
3) Переглянути чинне Положення про Центр громадського здоров’я України.
4) Створити робочу групу з розробки програми підтримки розвитку ОМНІ-мережі в Україні для профілактики вродженим вадам; програм з клінічної епідеміології.
5) Підготувати зміни до Державного Класифікатора професій (ДК 003-2010)
6) Відкрити факультети громадського здоровя в медичних вишах (за напрямом підготовки/спеціалізацією: магістр громадського здоровя /профілактична медицина, лікар-профілактик/. Обєднавши у дану спеціальність гігієністів, епідеміологів, радіологів, токсикологів, бактеріологів, вірусологів, паразитологів та ін.); 7) Передбачити створення кафедр громадського здоровя в немедичних вишах (за напрямом підготовки/спеціалізацією:

бакалавр(магістр) громадського здоровя/менеджер охорони здоровя,
бакалавр (магістр) громадського здоров`я/медичне право(біоетика)
бакалавр(магістр)громадського здоровя/промоція здоровя (медична журналістика)
бакалавр(магістр) громадського здоров`я/охорона довкілля
бакалавр(магістр) громадського здоров`я/охорона праці
бакалавр(магістр) громадського здоров`я/соціальне благополуччя
бакалавр(магістр)громадського здоров`я/планування та забудова населених пунктів.
8) Розробити ефективну комунікаційну модель між органами управління охорони здоров’я та ЗМІ в т.ч. функціонування структурного підрозділу «Прес-служба» у медичних закладах для ефективної комунікації з населенням та пацієнтами щодо реформування медичної галузі.

Обласним радам та державним адміністраціям:

ініціювати розроблення, затвердження та реалізацію регіональних (обласних) програм у сфері громадського здоров`я ;
активно залучати ЗМІ, рекламні та освітні програми для промоції здоров’я, популяризації здорового способу життя;
розробити та запровадити еколого-гігієічні освітні програми для дітей
та молоді стосовно охорони/захисту громадського здоров`я на індивідуальному та популяційному рівні.
розробити та сформувати систему теренкурів як засобу збереження здоров’я громадян, елементів покращення лікування класичними методами та процесів реабілітації в т.ч. активне краєзнавство з історичною, пізнавальною, екологічною, медичною та сакральною складовою.

Національній Академії Медичних Наук України
Підготувати та впровадити в практичну діяльність методичні підходи щодо:
-оцінки медико-екологічних ризиків для життя і здоров’я людини;
-розрахунку реальних та прогнозованих соціально-економічних збитків, пов’язаних з погіршенням демографічної та санітарно-епідемічної ситуації, збільшенням захворюваності та смертності серед населення;
-обґрунтування економічної ефективності профілактичних заходів;
-процедури з відшкодування нанесених збитків здоров’ю та життю людини на індивідуальному та популяційному рівні.

Професійним Асоціаціям у сфері громадського здоров`я
Активно долучитись до формування Стратегії розвитку СЗГЗ та відповідного проекту закону

Учасники науково-практичної конференції (з міжнародною участю) «Громадське здоров’я: проблеми та перспективи розвитку» підтримали Звернення до Президента України, депутатів Верховної Ради України, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, Міністерства охорони здоров’я України, Громадської ради Міністерства охорони здоров’я України щодо вирішення проблеми безпеки пацієнтів, розбудови безпечного лікарняного середовища і надмірних ризиків в охороні здоров’я, підготовленого ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М.Марзєєва НАМН України» та ГО «Українська Асоціація Громадського Здоров’я» (додається).

Прийнято на підсумковому засіданні.

Учасники Науково-практичної конференції (з міжнародною частю)
«Громадське здоров’я: проблеми та перспективи розвитку».
29 листопада 2018 р. м. Острог.